Якщо у попередньому блоці ми більше говорили про суспільне визнання, то у другому блоці поговоримо про внутрішні проблеми самих центрів. Щоб молодіжні центри стали феноменом їм треба бути сильними. Сервіс «Дія» не був би таким популярним і інноваційним, якби він не працював як треба і приносив користь. Центри мають приносити просту і зрозумілу користь для молоді, це сервісні інструменти, які мають надати послуги. Про місію центрів та послуги ми поговоримо у наступному блоці, а зараз трохи поміркуємо, що в силах змінити самим центрам. Як стати кращими для молоді до 2030 року?
- Заходи для заходів. Велика частина центрів боїться брати великі завдання та місії. Вони пливуть за течією календарних планів, які не часто звіряються із потребою молоді чи держави, а йдуть паралельно із вміннями молодіжного працівника провести той чи інший захід. Я родом із Волині. У нас буває картопля на сніданок, обід і вечерю. Звісно її можна гарно приготувати, але вона вам набридне за два тижні, як і неосмислені заходи для заходів. Вміємо робити нічне кіно – робимо. Чому його? Для чого саме ця форма? Така ситуація актуальна для молодих центрів робити все потрохи й по суті нічого. Якщо центр випрацюється, опише свої послуги, зрозумію свою роль у громаді, то це може бути непогана школа щодо різних форм молодіжної роботи, але це не місія центру робити нескінченну кількість події. Є ще індивідуальна молодіжна робота, є консультування молоді й багато інших. Центри працюють одним днем і не будують довгих стратегій впливу на молодь надалі. Збоку вони виглядають неосмисленими івент-агенціями для міської чи селищної ради. Такі центри можуть зробити яскраву обкладинку і, можливо, непогану цукерку, але ситості у вас не буде.
- Погані навички молодіжної роботи. Ця прикрість часто приходить із першим пунктом. Оскільки сфера нова і не дуже пріоритетна, то й оплата праці, зазвичай, низька у працівників центрів. Середній час роботи програмного молодіжного працівника – 1,5 року. Після цього періоду людина знаходить кращу роботу (часто навіть у сфері молодіжної політики у різних проєктах) і, логічно, залишає команду. Тому досвід йде разом із нею і це коло продовжується. Мотивація до активної роботи зникає із рівнем життя, який хотілося б мати молодіжному працівнику. Крім того, дуже мало профільних навчань щодо цінностей молодіжної роботи, особливостей використання різних форм молодіжної роботи та й розуміння психології молоді. В кращому випадку все передається через досвід від попереднього працівника. Тому і виникає ситуація, що поки молоді працівники «розкачаються», а тут уже треба йти. Можливо, читачі пам’ятають комп’ютерні клуби, де за 2 гривні можна було грати 20 хв супер популярну гру Counter strike. За 20 хв ви могли встигнути 2-3 матчі, якщо були досвідченим гравцем. Я от сідав, включав карту, добігав до першого ворога і треба було вставати. Аналогічно із працівниками молодіжних центрів.
- Низька оплата праці та мала кількість працівників. Теж про ресурс, але вже забезпечення всього штату центру. Точніше, не зовсім штату, а тих півтори людини, що після основної роботи у школі намагаються виконати план у 3 ставки. Не можуть центри в 1 людину виконувати адміністративну і програмну роботу за ті гроші, що пропонують громади. Наприклад, IREX для центрів, які створюються у рамках програми «Мріємо та діємо» певний час доплачує працівникам, щоб вони мали релевантну оплату праці й це фантастичний «бустер». На жаль, це триває лише під час проєкту і буде непросто стабілізувати процеси після закриття гранту. Простого рішення немає, але для мене мінімальний центр локального рівня це 3 людини (директор, адміністратор, програмний менеджер). Ще часта історія, коли працівником центру стає людина, яка вже має певні обов’язки. Наприклад, ви працюєте у будинку культури й вам зранку директорка каже, що відтепер Ви ще ведете якийсь там центр для молоді. Чудова мотивація без додаткової оплати праці. Ця проблема трохи менша для більших міст, але актуальна для половини малих громад.
- Катастрофічне забезпечення. Якщо відкинути оплату праці самих працівників центрів, то велика частина центрів «бідні, як церковні миші». Маємо розуміти, що центр конкурує за молодь із хіпстерськими барами (і це ще не найгірше місце для молоді) чи лавками біля цілодобових магазинів. В центрах має бути не гірше облаштування, а, можливо, навіть й краще. Коли у вас 2 стільці, і, як співає Latexfauna, радянські штори, то зірок сучасного простору вам не отримати. Уявіть себе на місці молодої людини. Куди б ви пішли? Вам треба вигадати при поганому ремонті якусь таку «замануху», щоб до вас прийшов відвідувач. Це має бути, напевно, безплатна роздача REVO, іншого шляху я не знаю. А ще ж треба матеріали для проведення цих самих заходів. Має бути канцелярія, може певні технічні засоби. Ресурси можуть з’являтися поступово й треба мати велику впертість та віру, щоб прожити етап «бідності», який не факт, що закінчиться взагалі. Чому так відбувається? Про це йшлося у першій публікації. Молодь не вважається чимось важливим і кошти (за їх реальної наявності) будуть вкладатися в освітлення та дороги (що погодьтеся теж важливо). Це питання адвокації, політичної ваги й великої мотивації молодіжних працівників. З хорошого — років так 5 назад не було жодних грантів для молодіжних центрів, повторюся жодних. Я ще пам’ятаю, коли у спілкуванні із різними донорами чули — ми не підтримуємо молодіжні центри. Зараз таких грантів достатньо, було б кому брати. Це говорить, що шлях прокладений першопроходцями, працює і подяка тим людям і організація, що вкладають в інституційну спроможність молодіжних центрів.
- Погані локації центру. Нагадаю, що молодіжний центр неможливий без свого приміщення, просто неможливий і крапка. В Україні після років нагадувань, що молодь важлива почали надавати локації для молодіжних центрів. Читачі цієї публікації думаю знають які. Усереднений образ приміщення центру у ТГ — це 2 кімнати будинку культури, які використовувалися як технічне приміщення із квадратурою на 1 робочий стіл. Це має бути не перший поверх, а може так 3-ій та без туалету на поверсі. Ключі мають бути у будь-кого, крім директора центру і, звичайно, ремонт відбувався ще в 19 століття. Є класні приміщення, як, наприклад, молодіжний центр «Квадрат» у місті Вінниця (хоч і це підвальне приміщення), хороші локації у мережі молодіжних центрів ТВОРИ. Це дуже впливає на роботу центру, адже уявіть себе не місці молодої людини. Що має бути такого у вашому центрі, щоб він не пішов у торговий центр? Я знаю – класний сучасний дизайн, гарні меблі, швидкий інтернет і ще близько 100 рекомендацій, які я даю у цьому відео – https://youtu.be/0UG0FfSfZKY
- Моніторинг і оцінка. Центри переважно не вміють себе моніторити й знати про свій вплив на молодь. Навіть, маючи гарні результати, вони це не обліковують і що ще гірше – не показують. Часто депутати після року роботи центру питають «А що там робиться?» Замість того, щоб бути там відвідувачами, вони через тиждень в кращому випадку зменшать бюджет. Так от, моніторинг і системи моніторингу гарно описані у «Стандарті молодіжного центру». Якщо ти не знаєш, що ти успішний, то для чого тобі працювати?
Усі ці описані внутрішні проблеми можна вирішати паралельно і це робиться різними проєктами й, сподіваюся, буде робитися різними організаціями. За останні роки з’явилося досить багато продуктів для молодіжних центрів. Наша команда свого часу розробила перший варіант програми «Менеджмент молодіжних центрів», яку адмініструє сьогодні Всеукраїнський молодіжний центр. Є стандарт молодіжного центру (книжка, бери й роби) від програми «Мріємо та діємо» IREX. Є певна кількість грантів саме для молодіжних центрів і навіть програми на адміністративні частини. Ба більше — дають кошти не ремонт. Це як F16 для України декілька років тому. Всього мало і для наших планів недостатньо, але навіть і цього не було до 2015 року. Процес йде, хоч і повільно. На найближчі 5 років нам треба ще важко працювати й адвокатувати розв’язання вищезгаданих проблем. Я певний, що не буде чарівної палички, а все буде робитися поступово. Важливо знати ці проблеми та не приховувати їх.
Ще одна думка після всього сказаного. Це теж певного роду внутрішня проблема, на яку ми йдемо, як миша у мишоловку. Ми погоджуємося бути напівмірами. Що я маю на увазі? Ми прогинаємося і часто створюємо що-небудь, аби в тому чи іншому селі було щось для молоді. Тим самим нівелюємо потужність реформи, створення молодіжних центрів як окремих комунальних установ. Чому бібліотека чи будинок культури не створюються як частина одна одної? Чому завжди (у малих громадах) молодіжний центр хочуть прирівняти до рівня гуртка на 2 людини й дати ту одну ставку. Бо ми погоджуємося на це. Я це бачив 100 разів, адже «громада бідна», «громада по іншому не може», «громада ще там щось». Але якщо тиснути, якщо боротися і пояснювати, що не буде воно ефективним, якщо зі старту до нього ставитися як до частини будинку культури, а не рівня йому, то, мабуть, ми не справимося. Центри розчиняться і будуть додатками до функціонала бібліотек чи інших установ. Чому центри повинні мати менше значення, ніж будинок культури чи бібліотека? Чому вони повинні бути завжди малими й бідними? З 10 центрів, що ми створили в одному проєкті, вижили тільки ті, які були комунальними. І так буде в усіх інших проєктах. Треба бути агресивнішими.