Респондент:
Захарій Ткачук, тренер Програми “Молодіжний працівник” від 2015 року, виконавчий директор громадської організації “Молодіжна платформа”, член правління ГО “Асоціація молодіжних працівників України”
Інтерв’юер:
Кароліна Шмалько, молодіжна працівниця, провідний фахівець відділу молодіжної роботи ДУ “Всеукраїнський молодіжний центр”
Кароліна: Коли та чому Ви вирішили доєднатися до роботи з молоддю, як соціальною групою?
Захарій: Моя історія розпочинається, ймовірно, так само, як і у багатьох молодих людей, які якимось чином потрапляють у молодіжні тусовки, середовища, організації. Я приєднався до громадської організації “Українська народна молодь”, яка по суті була молодіжною організацією “Української народної партії”, частина колишнього народного руху України.. Ця молодрухівська спільнота молодих людей була для мене важливим досвідом. Тоді я ще не розумів, що це – частина громадського руху, що існують організації, що залучають молодь. Проте, перебуваючи в цьому середовищі, участь у різних організаціях на різних посадах, я займав посаду керівника великої організації, був заступником, а також протягом певного часу очолював Асоціацію молодіжних працівників та працівниць. Таким чином, робота з молоддю стала важливою складовою мого життя, поряд з сім’єю та особистими досягненнями. Цей молодіжний рух став основою моєї громадської кар’єри. Проте, коли ти є молоддю, яка є об’єктом, із тобою щось творять, тебе виховують та посилюють і з часом ти розумієш, що маєш самостійно діяти, вже знаєш, як це працює та що не працює. Тоді ти переходиш на нову позицію, де вже створюєш організації.
Кароліна: Скільки років Ви саме в молодіжці?
Захарій: В молодіжній роботі та політиці вже близько 10 років. Однак фактично я приєднався до громадської організації, коли мені було всього 16 років, але, я повторюю, у той час я лише був її членом і виконував обов’язки. Проте, з роками, особливо за останні 5 років після Революції Гідності, я усвідомлював свою роботу все більш професійно, із кожним кроком вперед.
Кароліна: Які Ваші професійні інтереси?
Захарій: Найбільше мене цікавить робота з молодіжними центрами. Наша організація, ГО “Молодіжна платформа”, займається декількома напрямами, але в основному вони спрямовані на дві головні сфери: це участь молоді та інструменти, які її підтримують, а також сам центр як інструмент, який також допомагає молоді. Я найбільше і найтриваліше займався роботою в молодіжних центрах, тому це мій професійний коник. Я вважаю, що у цій сфері я маю певну експертизу. Я можу оцінювати та розробляти нові програми.
Кароліна: Скільки років Ви займаєтесь молодіжними центрами?
Захарій: Після Революції Гідності, у 2016 році ми спробували створити експериментальний майданчик. На той момент виникла можливість створення центрів, ще коли Сергій Митрофанський активно адвокатував цю ідею на рівні уряду. Разом з колегою ми намагалися перевірити цю ідею на практиці, розглядаючи, як вона працюватиме у різних громадах, в місті більшому, меншому, незалежно від їхнього розміру. Таким чином, ми заснували громадський центр, а саме Молодіжний центр Волині. Цей центр залишається громадським і до сьогодні, що має свої плюси та мінуси. Це своєрідний майданчик для проведення експериментів.
Кароліна: Як та коли Ви дізнались про Програму “Молодіжний працівник”?
Захарій: Після Революції Гідності прийшла нова команда до Міністерства, серед якої був Юрій Юзич, висококваліфікований експерт, який активно підтримував цю Програму, як я пам’ятаю. Звісно, було багато людей, що намагалися розробити та запустити її. Якщо моя пам’ять мене не обманює, то я маю на увазі Програму розвитку ООН якраз були в перших рядах, хто давав перший старт базовому навчанню, тренінгу для тренерів і так далі. В ті перші дні її створення нове міністерство, яке виникло після того, як Янукович втік, запустило цю Програму. В 2014 році коли відбулися перші тренінги, де я брав участь у двох з них. Один відбувся в Закарпатті, якщо я правильно пам’ятаю, а інший — в Дніпрі. Це були перші тренінги Програми “Молодіжний працівник”.
Кароліна : Чому Ви вирішили стати тренером Програми?
Захарій: Програма так і починалася, що були якісь сходинки. На початку, коли ми приєдналися, ми дуже мало розуміли, як це все працює. Ми були практиками в галузі молодіжної роботи. Нас запросили наші колеги із Закарпаття, і ми пройшли базове навчання від “третіх тренерів”, які, хоча можливо й не були практиками молодіжної роботи, але виявилися чудовими тренерами. Потім мав бути наступний етап, і якщо мої спогади не помиляються, цим наступним кроком було навчання тренерів. У нас були троє людей, які стали першими тренерами: Олексій Мурашкевич, Ігор Сущенко та Оксана Юрик. Ці троє людей навчали нас. Звичайно, вони не могли охопити всю країну як тренери. Тоді був оголошений конкурс на участь в Програмі як тренера. На мою думку, саме ці троє стали тренерами тренерів. Ми також взяли участь у цьому, оскільки було цікаво, що буде далі. Чому я вирішив приєднатися? Тому що ця Програма була новою для нашої країни і викликала зацікавленість. Для України тоді було таке “вау”. Звичайно, хотілося бути в авангарді реформ, хотілося бути піонером в цій історії. І, власне, так і вийшло. Це все відбувалося логічно, поступово, крок за кроком.
Кароліна: Що вам подобається найбільше у вашій роботі? Зокрема, за часів коли Ви активно були тренером?
Захарій: Коли був активним тренером, бо зараз я не є активним тренером, бо зараз я дуже багато маю роботи по менеджеруванню організації, внутрішніх проєктів, може навіть в певному сенсі сумую за Програмою. Однак, коли я був тренером, мене дуже надихала динаміка Програми. Вона постійно розвивалася і впроваджувались нові ідеї. Це не було просто безжиттєвою послідовністю тренінгів. Навпаки, завжди були жваві дискусії та пошуки новаторських підходів, наприклад, у спеціалізованих навчаннях, громадянській освіті та волонтерстві. Була навіть ідея для ромської молоді, культурна інтеграція. Мені дуже подобалася ця енергія. Я відчував задоволення від участі в створенні базових тренінгів разом з колегами, коли ми знаходили кращі підходи на основі практичного досвіду. Це завжди була Програма, що розвивалася, і ти разом з нею розвивався. Це такий човен, де ти разом з колегами і разом легше було випливати.
Кароліна: Як змінилось ваше професійне життя після того, як Ви стали тренером? Які можливості відкрилися?
Захарій: Насправді, я б не сказав, що чимось здивувати. Для нас ця Програма стала дуже важливою вже давно, і я дуже пишаюся тими, хто в ній брав участь. І повторюсь, що це до того часу був шалений, класний, драйвовий успіх для людей практики молодіжної роботи. Нас запросили, тому що ми мали практичний досвід. Теоретики, вони також важливі, адже теорія – це основа. Вони створюють політику, вигадували “policy” для молоді. Але ми, можливо, були в центрі практичних реалій: якщо хтось проводить тренінги, хтось – веде табори, то це було наше поле діяльності. Проте, не скажу, що я дуже змінився або став іншою людиною через це, це вже буде художнє перебільшення.
Кароліна: Побажання молодіжним працівникам/працівницям та тим, хто ще не долучився до Програми, але працює на благо молоді?
Захарій: Як сказав Дональд Туск: “Треба вірити в молодь”. Це і сильно, і дуже практично, тому що молоді люди вже тепер точно будуть будувати цю країну. Тут не про вік йдеться, а про демографічну ситуацію. Якщо ми збережемо нашу країну, у нас залишиться певна кількість молодих людей, які вже зараз виходять із ЗВО і, сподіваюся, візьмуть участь у державній політиці, бізнесі та інших сферах життя. Проте віра в молодь не повинна бути сліпою; вона повинна бути обґрунтованою та узгодженою. Ця віра має підтримуватися людьми, які її несуть, такими адептами в хорошому слові. Молодіжні працівники часто виявляють фанатичну закоханість в молодь. Чи це добре чи погано, можна обговорювати, проте без цих фанатиків не було б сьогоднішнього стану молодіжної роботи, центрів та нашої активної участі в соціальному житті. Тому потрібно більше молодіжних працівників, більше об’єктивної оцінки, більше вдалих практик, адже через їхні зусилля ми створюємо нові сенси та політики. Повторюю, без такої великої кількості молодіжних працівників не було б сьогоднішньої професії молодіжного працівника, оскільки це їхня щоденна робота та зусилля надають йому значення та впливають на суспільство в цілому. Тому всі, хто ще не приєднався до цього клубу, мають зробити це, оскільки це чудова професійна історія молодіжної роботи.