Говорити оптимістично про повоєнний період, коли війна набирає обертів, може здаватися занадто амбітним. Проте психологи стверджують, що можливість планувати власне майбутнє стимулює нашу психіку працювати й не впадати в апатію. Тому сьогодні пропоную дещо мрійливо подумати про те, як можна вивести молодіжну політику на нові орбіти і який може бути наш “переможний хід” у цій грі.
Для молодіжної політики потрібно щось проривне, що може пояснити її як державним інституціям, так і кожному громадянину дуже простими словами. Якщо взяти для прикладу “Дію”, то це саме «секрет успіху” цифрової трансформації. Це позитивний “чорний лебідь” Насіма Талеба, що змінює правила гри, приносить колосальні інвестиції, визнання та можливості для всього ІТ-сектору. З’являється Міністерство цифрової трансформації України, і продуктом користуються багато людей, бо він практичний і зрозумілий для широкого кола осіб. Цифрова трансформація не стала б такою актуальною без “Дії”. Важливо, що хтось у потрібний момент сказав правильні слова, і це спрацювало.
Ось такий “ключ до змін” й потрібний молодіжній політиці. Цитуючи державного секретаря України Олександра Ярему «молодіжна політика має вийти з політики “малих штанців”». Потрібна проривна ідея, яка буде з самого початку зрозуміла широкому колу осіб, резонувати як державним діячам, так і громадськості. Вона має бути суспільно важливою і вчасною.
Я не стверджую, що вся та робота, яка ведеться зараз, не має великого значення. Вона титанічна, але часто складна для розуміння тих, хто приймає стратегічні рішення в країні, і приносить результати не одразу. З нею важче отримати мільярдне фінансування й необхідні владні повноваження для створення чогось грандіозного. У масштабі кількості молоді в Україні, ми охоплюємо програмами до 20% молоді.
То яка ж «проривна ідея» для молодіжної політики повоєнної України? Вважаю, що це сім’я.
У 1996 році у нас вже існувало Міністерство України у справах сім’ї та молоді. Можливо, цей етап може повернутися, зважаючи на ситуацію, в якій ми перебуваємо. Розгляньмо, чому сімейна молодіжна політика може бути «бустером» всієї роботи з молоддю, аналізуючи цю гіпотезу за трьома ознаками: вчасність, суспільна користь і зрозумілість широкому колу осіб.
- Вчасність. Після закінчення війни демографічна проблема буде однією з найактуальніших. Баланс смертності й народжуваності буде найгіршим за всю історію незалежної України. Теорії про “бебі-буми” в післявоєнний період існують, але краще враховувати песимістичний сценарій, коли Україні треба буде відновлювати населення через запрошення мігрантів. І тут найважливіші питання: Як залишити молодь в Україні? (17-річні юнаки, попри відсутність мобілізації молоді до 25 років, намагаються всіма шляхами виїхати з України), як повернути тих, хто має причини повертатися (тут батьки, бізнес, дім тощо), і як відновити народжуваність? Час грає проти нас, тому сценарії треба розробляти вже зараз. Вчасність є.
- Суспільна користь. У 2023 році в Україні народилося 187 387 дітей, що на 32% менше, ніж у 2021 році. У перший рік вторгнення кількість новонароджених різко скоротилась — аж на 25%, до 206 тисяч дітей. Для порівняння, у період з 2010 по 2013 роки в Україні народжувалось близько півмільйона дітей на рік. Будь-який українець скаже без цифр, що нам потрібно відроджувати націю. Створення здорової української сім’ї, яка може мати більше однієї дитини, має величезне значення. Держава повинна подумати про мотивацію створення сім’ї й народжуваності, адже це різні речі. Маємо такі рухи як “child free”, коли пара обирає жити без дітей. Тому наявність сім’ї не означає народження дітей. Демографічна криза очевидна. Говорять, що теперішні РАГСи замовляють приблизно таку пропорцію книг реєстрації – 3 книги про розлучення, 4 про смертність та по 1 для народжуваності та одружень. Пригадайте, хто із вашого кола соціальних мереж розлучився під час війни?! У моєму колі таких, на жаль, багато. Суспільна користь очевидна.
- Зрозумілість широкому колу осіб. Сімейна молодіжна політика дуже проста і зрозуміла. Ми просто кажемо суспільству, що відновлюємо людський капітал України, і для цього потрібні великі можливості та ресурси. Це питання не потребує довгих пояснень, як, наприклад, “громадянська освіта” чи “участь молоді”. Часом ми довго пояснюємо, що таке “молодіжна політика”, що це не спортивні заходи чи культурні події. Вперше, нам не треба довго пояснювати навіщо. Залишається придумати, як це впровадити у життя.
Будемо чесні, підняти народжуваність дуже складно. Багато країн із цим не впоралися. “Європа” старіє, і численні економічні програми стимулювання не дали очікуваного результату. Нас чекає абсолютно нова сфера, де треба багато досліджувати й мати реальні ресурси, а не крихти залишкових бюджетів.
Цю публікацію я написав під впливом розмови з групою молодих людей, що міркували, як і коли можна народжувати й створювати сім’ю в Україні. Вони були реалістами й пропонували умови, які б їх мотивували до створення сімейного життя та народження дітей навіть під час війни. Вони готові самі бути розробниками такої політики для себе. Чи готовий молодіжний сектор включитися до творення такої політики? – питання відкрите.